У кожній компанії працюють цікаві особистості, варто лише познайомитись трохи ближче з колегою і перед тобою відкривається цілий світ. Ярослав Коберник вже понад рік працює менеджером проекту МГТС (Телепродаж) у Львівському контакт-центрі. Знаєте, бувають такі люди, харизматичні, активні, веселі? У них щохвилини – то драйв. Окрім роботи він водночас займається музикою, дизайном та пише у бог. Саме його робота «Коли реальність перевершує очікування» здобула перемогу у літературному конкурсі компанії. Однак самим захопливим хобі Ярослава є стрибки з парашутом. Event Manager Аделіни Христина Гапонюк дізнавалась, як йому вдається все це встигати водночас.
Ми з батьком прикриваємо один одного перед мамою, то наш секрет
Ярославе, мені відомо що у тебе 16 стрибків, як давно ти займаєшся парашутним спортом?
Стрибаю вже 3 роки. Доволі цікава вийшла історія мого захоплення: я сидів вдома за комп’ютером і дивився відео про парашутистів в інтернеті, до мене підійшов тато та запитав, чи хочу я стрибнути. На наступний день він відвіз мене на аеродром.
Цікаво, адже зазвичай батьки проти того, щоб діти займались екстремальним спортом, а в тебе все навпаки.
Я з 8 років ходжу у походи, у мене сім’я така, тому мені не звикати. Мій батько теж стрибає з парашутом, у нього набагато більше стрибків, а мама довгий час про це навіть не догадувалась. Ні про мене, ні про тата.
Розкажи, як воно, стрибати.
Вперше я очікував, що буде страшно. З нами був хлопець, якого, можна сказати, випихали з літака, а мені навпаки інструктор казав: “Ярко, не спіши вистрибувати”. Потім стрибок і так, було страшно, бо до відкриття парашуту летиш зі швидкістю 7 метрів у секунду або 180 км на годину. В ці моменти адреналін особливо зашкалює. По приземленню у мене був такий шквал емоцій, що я відразу зрозумів – все, підсів. Відто
ді почав стрибати регулярно, а через якийсь час вже брав висоту 3 000 метрів. Знаєш, коли стрибаєш із такої висоти, то хочеться навпаки довше не відкривати парашут.
Чи були у тебе якісь курйозні ситуації?
Так було, одного разу я стрибав у погану погоду. Коли приземлився, то вітер був таким сильним, що мене протягнуло парашутом через все поле, а у табір я повернувся “афропарашутистом”.
Життя таке цікаве, приходиться встигати
Кажуть, що з парашутами так само, як і з татуюваннями: один раз спробуєш, а потім тебе затягує. Ти кажеш, що вже сам на адреналіновій голці, а інших підсаджуєш?
Загалом десь у парашутний спорт привів 9 людей. Це варто спробувати хоча б один раз у житті. Відчуття вільного падіння, весь світ навколо… Словами таке не передати, лише спробувати. Я, до речі, хочу купити собі парашутне крило, там є ще більше можливостей для маневрування та й відчуття сильніші.
Скажи, а як ти все це встигаєш? Стільки хобі, навчання, та ще й працюєш кожного дня. Важко напевне?
Життя таке цікаве, приходиться встигати 🙂 Але якщо серйозно, то ні, не важко. І навчання, і хобі, і робота, так само, приносять задоволення. Я потрапив на проект Телепродажі близько року назад і мені тут страшно сподобалось. Мені цікавий сам процес, я навчився діловому спілкуванню, вмію тепер правильно вести розмову, донести своє, переконувати людей. Взагалі в Аделіні в мене почалось інше життя, по-перше стабільність, по-друге дійсно якісне навчання на тренінгах, по-третє – тут весело, друзі, квести – я люблю цю атмосферу.
Дякую за щирі відповіді. Побажай щось нашим читачам.
Ловіть кайф від теперішніх моментів, тут і зараз, і життя буде справді кольорове.
Дивіться також: Менеджер Аделіни на дозвіллі будує кораблі XVI сторіччя